Особливості психологічної діагностики і корекції порушень слуху у дітей
При обстеженні особливостей психічного розвитку дітей з порушеним слухом необхідно дотримуватися принципу комплексності, що передбачає всебічне обстеження дитини: стан слуху, вестибулярного апарату, розвиток рухів, особливості розвитку мовлення. При цьому не можна обмежуватися аудіологічними (за допомогою апаратури, що вимірює слух) дослідженням стану слуху дитини, що дозволяє судити про ступінь зниження слуху та його діапазон. Крім цього, потрібно знати, як дитина користується залишковим слухом в побуті, а саме при спілкуванні з оточуючими людьми.
Принцип цілісного системного вивчення дитини дає можливість не тільки виявити окремі прояви порушення психічного розвитку, але й - головне - встановити зв'язки між ними. В основі системного аналізу - положення Л. Виготського про структуру дефекту. Цілісне вивчення дитини з порушенням слуху передбачає спостереження в процесі діяльності – предметною, ігровою, навчальною, трудовою та в процесі спілкування. Це дозволяє виявити особливості пізнавальної сфери дитини, мотивації, інтересів, спрямованості особистості. Велике значення для розуміння суті порушення слуху і його впливу на хід психічного розвитку дитини має динамічне вивчення, яке дозволяє з'ясувати не тільки те, що діти знають і вміють в даний час, але і їх потенційні можливості, зону найближчого розвитку. Важливо враховувати не тільки кінцевий результат діяльності, а й аналізувати процес її виконання: способи дії, їх раціональність, логічність, послідовність, наполегливість у досягненні цілей, ставлення до обраним способом рішення, критичність. У процесі діагностики особливостей психічного розвитку дітей з порушеним слухом використовуються традиційні методи та методики. У період раннього дитинства та в дошкільному віці, коли діти не володіють мовою або володіють нею недостатньо, використовується невербальна форма завдань, коли дитина і дорослий можуть не користуватися усним мовленням. Умови завдань підказуються характером матеріалу або можуть бути показані за допомогою природних жестів або аналогічних спрощених завдань.
Головне – визначити ступінь порушення слуху у дитини та час виникнення дефекту. Для цього аналізують історію її психічного розвитку на ранніх етапах життя, розглядають особливості поведінки.
У перші роки життя дитини звертають увагу на розвиток її рухової сфери – вміння тримати голову, прямостояння (А. Венгер, Г. Вигодська, Б. Леонгард). Ці дані можуть вказати на можливі причини порушення, час і ступінь втрати слуху. Раннє порушення слуху може супроводжувати невелика затримка розвитку прямостояння, яка може бути скомпенсована до 1 року 4 міс. Відсутність реакції на заколисування в колисці (дитина не заспокоюється доти, поки її не беруть на руки) свідчить про раннє ураження вестибулярного апарату, яке часто є супутнім при порушеннях слуху.
Реакція дитини на брязкальце дозволяє судити про те, чи сприймає вона звуки. Щоб перевірити здатність дитини сприймати звуки іграшок та музичних інструментів, потрібно взяти три різних інструменти (гармонь, свисток, дзвіночок тощо), поставити дитину до себе обличчям і по черзі призвести звуки цими предметами, а потім, поставивши дитину до себе спиною, перевірити її можливості сприйняття цих звуків.
Найважливішим є перевірка сприйняття мовлення. Слух перевіряють шепітним мовленням, звичайним розмовним та гучним. Спочатку, як зазначає Р. Боскис, перевіряють слух шепітним мовленням на відстані не менше 5-6 м. Для цього слід поставити дитину до себе спиною і вимовляти знайомі слова пошепки (спочатку потрібно пред'являти слова, що містять шиплячі звуки, потім інші). Якщо дитина не зможе повторити слово, вимовлене пошепки на відстані 6 м, потрібно скоротити відстань на 1 м (поступово наближатися до неї). Якщо дитина не розрізняє слів, які вимовлені пошепки біля вушної раковини, то вона не сприймає шепітного мовлення. Потім переходять до перевірки сприйняття мовлення звичайної розмовної гучності. Процедура обстеження повторюється. Слова слід обирати з різних семантичних груп, але добре знайомі дитині, можна поставити кілька простих запитань (наприклад. "Як звуть твою маму?").
Якщо дитина зовсім не чує мови розмовної гучності, то її відносять до категорії глухих, проте необхідно встановити наявність у неї залишкового слуху. Для цього перевіряють можливості сприйняття дитиною гучного мовлення. Після того як встановлено відстань, на якій дитина чує слова, перевіряють, як вона чує голосні та приголосні звуки. На думку Р. Боскіс, дослідження сприйняття мовних звуків слід провести навіть у тому випадку, якщо не виявлена недостатність слуху на слова, але помічені дефекти мовлення та неуспішність з рідної мови. Більшою мірою про порушення слуху можна судити за особливостями розвитку мовлення дитини. Про раннє порушення слуху можуть свідчити особливості домовленнєвого розвитку: у дітей з вродженою або рано набутою глухотою гуління одноманітне, сиплувате і монотонне, лепетне мовлення не виникає (або дитина лепече тільки спонтанно, не дає відповідь).
Надалі у дітей з порушеним слухом можуть бути виявлені наступні специфічні особливості розвитку мовлення:
- недоліки звуковимови;
- обмежений словниковий запас;
- недостатнє засвоєння звукового складу слів, що виражається не тільки в неточності вимови, але й у помилковому написанні слів;
- неточне розуміння і неправильне вживання слів; недоліки граматичної будови мовлення (неправильна побудова речень, неправильне узгодження слів у реченні);
- труднощі розуміння усного мовлення і тексту.
Дослідження стану слуху та рівня розвитку мовлення у дитини з порушенням слуху допоможе правильно організувати її навчання і виховання, допоможе визначити напрями компенсації порушеного слуху (у тому числі з використанням спеціальної звукопідсилюючої апаратури), повноцінного розвитку її пізнавальної сфери та особистості.
Можна виділити наступні напрямки роботи з розвитку особистості дітей з порушеним слухом.
По-перше, необхідно сформувати у дітей з порушеннями слуху уявлення про якості особистості, емоційних властивостях, про норми поведінки.
По-друге, потрібно навчити дітей бачити прояви цих якостей в поведінці інших людей – дітей та дорослих, формувати вміння розуміти вчинки оточуючих людей, дати їм для цього еталони оцінки.
По-третє, формувати у дітей з порушеннями слуху адекватну самооцінку, яка є, з одного боку, основою регуляції власної поведінки, з іншого боку, запорукою успішного встановлення міжособистісних відносин.
Для цього в дошкільному віці необхідно використовувати такі форми роботи, в яких діти мали б оцінювати результати своєї діяльності, порівнювати їх із зразком, з роботами інших дітей. Потрібно надавати дітям самостійність у вирішенні завдань різної труднощі як у процесі навчальної діяльності, так і в різноманітних життєвих ситуаціях.
У молодшому шкільному та підлітковому віці потрібно збагачувати уявлення дітей з порушенням слуху про людські якості, міжособистісні відносини на основі аналізу життєвих ситуацій, емоційних переживань та відносин персонажів художньої літератури, фільмів, вистав.
Для всебічного компенсаторного психічного розвитку дітей з порушенням слуху на кожному віковому етапі необхідно поєднувати навчання і виховання, а також спеціально спрямований психокорекційний вплив, які забезпечать гармонійний розвиток пізнавальної сфери та особистості.
Практичний психолог: Ящишина Анастасія Костянтинівна
