Консультація для батьків "Як допомогти розвиватися дитині із ДЦП?"
Усі батьки мріють про малюка, чекають його народження, сподіваються на появу разом з ним радості та щастя. Однак народження дитини з особливими освітніми потребами назавжди змінює життя родини. Слова лікарів, констатуючі діагноз захворювання, приголомшують, руйнують плани та надії батьків, членів родини, заставляють докорінно змінити режим, цілі та сенс життя. Звісно, батькам прийняти дитину, у якої ДЦП, не завжди легко. Найголовніше, що ви можете зробити - це допомагати своїй дитині зараз, сьогодні і кожного дня бути поряд.
Термін “дитячий церебральний параліч” об'єднує групу станів, за яких порушуються рухи і здатність контролювати положення тіла у просторі. Виникнення церебрального паралічу може бути пов'язано з різними чинниками, що причиняють ураження мозку плоду під час вагітності, під час пологів або в перші тижні життя дитини. ДЦП — захворювання нервової системи, що виникає внаслідок ураження одного або більше відділів головного мозку, які контролюють роботу м'язів, відповідають за рівновагу і довільність рухів. Дитина із ДЦП не може керувати своїми рухами так само, як інші діти, вона не може навчитися самостійно сидіти, стояти, говорити і ходити. Її рухи завжди відрізняються від рухів і ходи інших дітей. Різноманітні рухові порушення можуть виявлятися у вигляді парезів (обмеження рухових функцій і м'язової сили), гіперкінезів (надмірних мимовільних рухів), порушень координації рухів. Іноді таким дітям взагалі буває важко перебувати в будь-якому положенні через постійні рухи, які вони не можуть зупинити. Окрім рухових зон у дітей із ДЦП можуть бути уражені й інші ділянки головного мозку, внаслідок чого можуть виникати й інші супутні порушення. Можуть спостерігатися порушення зору — контроль за рухами очей, тому в більшості таких дітей наявна косоокість. Іноді діагностують порушення слуху. У більшості дітей із ДЦП спостерігається порушення мовлення. Рухові порушення позначаються на роботі дихального апарату, на артикуляції, міміці та жестах. При гіперкінетичних формах ДЦП дитина постійно перебуває в русі, гримасує, багато рухає руками, часто видає якісь звуки, а також спостерігається підвищена чутливість до звукових сигналів.
Але батькам дуже важливо, в першу чергу, самим подолати свій стресс, депресію, адже життя триває і ваша дитина, як і будь-яка інша, розвивається та намагається взаємодіяти з навколишнім світом. Діти із ДЦП мають такі самі основні потреби, що і діти з нейротиповим розвитком. Їм необхідна любов, почуття захищенності, стимул до пізнання довкілля, а також розваги. Як і всі інші діти, вони повинні розвивати в собі особистість, відчувати себе потрібною та реалізованою щонайперше саме в родині, дбайливих руках рідних, готових надати ту допомогу, якої їхня дитина потребує, поставити досяжні цілі, виходячи з її потенційних можливостей і потреб, вирішувати проблеми та досягати спільних успіхів. Треба і батькам, і дитині просто навчитися орієнтуватися у цій новій реальності, що відрізнятиметься від звичайного життя.
Дитині з ДЦП для розвитку потрібна активна корекційно-розвивальна допомога фахівців: психолога, логопеда або фахівця з ранньої дитячої комунікації, фізичний терапевт ( фахівець з розвитку рухів), лікар (педіатр, невролог). Щораніше ви звернетеся по допомогу, то помітнішими будуть успіхи дитини. Комплексний підхід дозволяє краще оцінити можливості дитини, визначаючи її проблеми та обмеження, а також її потенціал, сильні сторони, спираючись на які, фахівці, спільно з батьками, складають програму допомоги для кожної конкретної дитини. На відміну від лікування, метою якого є одужання, метою реабілітації є максимальна соціальна адаптація дитини. Так, у період раннього дитинства (від 1-го до 3-х років) відбуваються стрімкі зміни фізичного та психічного розвитку дитини. Вона навчається ходити, збільшується працездатність нервової системи, формується мовлення, розвивається предметно-практична діяльність. Дитині з ДЦП, як і будь-якій дитині, для розвитку необхідне вертикальне положення тіла, яке змушує працювати антигравітаційні м'язи. Тому програми ранньої допомоги спрямовані на розвиток усіх базових навичок дитини: рухових (дотягуватися і брати іграшки, повертатися, повзати, ходити), когнітивних (думати, запам'ятовувати, вирішувати поставлені завдання), комунікативних (слухати звернене до неї мовлення, розуміти, спілкуватися), соціально-емоційних (гратися, виявляти почуття, взаємодіяти з іншими людьми), навичок самообслуговування (їсти, митися, одягатися).Тому один з основних обов'язків батьків — не лише дати життя дитині, а й допомогти їй реалізувати свій інтелектуальний і соціальний потенціал, що в свою чергу потребує постійної кропіткої праці. Одним із найважливіших для розвитку дитини є дошкільний період (від 3-х до 6-ти років). Саме в цей час виникає потреба у спілкуванні з дорослими та однолітками, набувається соціальний досвід, розвиваються пізнавальні здібності. Крім рухової активності, дитина потребує й загального розвитку, тому одним із головних завдань для батьків і педагогів є пошук доступних та найефективніших шляхів стимулювання й розвитку пізнавальної діяльності дитини із ДЦП. Цілеспрямований вплив на дитину з метою розвитку функціональних можливостей органів чуттів (сенсорний розвиток) значно підвищує здатність аналізаторів розрізняти якості об'єктів та явищ, що оточують дитину, формують відчуття й сприйняття кольору, форми, загострює слух, смак та ін. У дошкільному віці дитину слід навчати аналізувати, порівнювати предмети за кольором, формою, розміром, величиною; звертати її увагу на характерні ознаки пір року, явищ природи, добових змін. Дитину треба вчити класифікувати й узагальнювати предмети побуту, овочі, фрукти, посуд та ін. Також потрібно розвивати дрібну моторику, вміння утримувати олівець, пензлик, ручку. Для цього разом з дитиною потрібно виготовляти вироби з паперу, пластиліну, природних матеріалів та різноманітне конструювання тощо. Завдання мають бути посильні для дитини і викликати задоволення від виконаної роботи.
Реабілітація та абілітація — це тривалий процес із постійно змінюваними завданнями, що зростають разом із дитиною. У реабілітації головне — не різноманітність, а регулярність. Саме тому корекційно-реабілітаційна робота передбачає тривалу і послідовну допомогу в усуненні певних порушень: рухових, інтелектуальних, мовленнєвих, поведінкових, психічних функцій тощо. Від того, як дитина сприймає довкілля, залежить становлення її пізнавальної діяльності, формування вищих психічних функцій, що є необхідною умовою для подальшого навчання та розвитку.
Вчитель-логопед Калабіна Тетяна Анатоліївна
