Конфлікт між батьками та дітьми
Конфлікт — протидіюче змагання сторін з різноспрямованими інтересами. Відносини між батьками і дітьми багато в чому визначаються стилем виховання, який вибирають дорослі, щоб впливати на своїх нащадків. Вибір цей зумовлюється особистим досвідом батьків, їх знайомством з педагогічними доктринами і просто власним розумінням. Проте який би стиль виховання не обрали б батьки в спілкуванні зі своїми дітьми, рано чи пізно він прийде в суперечність з потребами, установками і запитами дитини. Звідси висновок — зіткнення і конфлікти представників старшого і молодшого поколінь в сім’ї майже так само неминучі, як і у відносинах між подружжям.
Як би там не було, які б конфлікти не виникали між батьками і підлітками, останні частіше всього в психологічному плані залишаються дуже залежними від батьків. Мало хто з них, навіть в конфліктних сім’ях, хотів би повністю розлучитися зі своїми «предками» і почати самостійне життя, порвавши з ними повністю і остаточно. Відстоювання самостійності торкається в першу чергу сфери поведінки — підліток бореться за право робити те і тоді, коли вирішив сам. Але в емоційному відношенні підліток залишається залежним від батьків, потребує їх любові.
Одним із найпоширеніших видів сімейних конфліктів є конфлікти між батьками і дітьми. Навіть у благополучних сім’ях у більш ніж третині випадків відзначаються конфліктні взаємини дітей з обома батьками. В основі конфліктів між батьками і дітьми, як правило, є психолого-педагогічні чинники, які впливають на взаємодію батьків і дітей. Це:
1. Тип внутрішньосімейних відносин.
Визначають гармонійний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонійній сім’ї встановлюється відносна рівновага, що виявляється у формуванні психологічних ролей кожного члена сім’ї, сімейного «Ми», здатності членів сім’ї вирішувати суперечності. Дисгармонія сім’ї проявляється у негативному характері подружніх відносин, що виражається у конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій сім’ї має тенденцію до наростання, призводячи до невротичних реакцій її членів, виникнення відчуття постійного неспокою у дітей.
2. Деструктивність сімейного виховання.
Виокремлюють певні риси деструктивних типів виховання; розбіжності членів сім’ї з питань виховання; суперечність, непослідовність, неадекватність дій батьків щодо дитини; опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей; підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз і покарань.
3. Вікова криза дітей, яка є перехідним періодом від одного етапу дитячого розвитку до іншого.
У критичні періоди діти стають неслухняними, капризними, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточуючими, особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення до раніше виконуваних вимог аж до упертості.
4. Особистісний чинник
Серед особистісних якостей батьків, що призводять до конфліктів із дітьми, виокремлюють консервативний спосіб мислення, прихильність до застарілих правил поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю та ін.), авторитарність та ортодоксальність переконань і ін. Серед особистісних якостей дітей називають низьку успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій і вказівок батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі та ін.
Як показує практика, найчастіше конфлікти у батьків виникають із дітьми підліткового віку. Психологи визначають такі типи конфліктів підлітків із батьками: конфлікт нестабільності батьківського ставлення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); конфлікт надтурботи (зайва опіка та надочікування); конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальність вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення добитися свого в конфлікті за будь-яку ціну).
У наведених випадках основними напрямами профілактики конфліктів батьків із підлітками можуть бути:
1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати особистісні характеристики, вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.
2. Організація сім’ї на колективних засадах із виконанням дітьми разом із дорослими певних трудових обов’язків, запровадження традицій взаємодопомоги, спільні захоплення, які є основою виявлення і вирішення виникаючих суперечностей.
3. Підкріплення словесних вимог батьків відносно дитини обставинами виховного процесу.
4. Інтерес батьків до внутрішнього світу дітей, їхніх проблем, турбот, інтересів, захоплень і стану та ін
Різкі розбіжності в поглядах між підлітком і батьками украй рідко торкаються відразу всіх життєвих сфер, доходять до повного відкидання підлітком своїх батьків і їх способу життя. Куди частіше йдеться про конкретні, приватні моменти, що викликають суперечності. І ці взагалі-то абсолютно дріб’язкові питання, провокуючи конфлікти, розростаються в свідомості дітей і батьків до масштабів якоїсь глобальної «прірви між поколіннями».
Коли у взаємостосунках батьків і підлітків виникають проблеми, то батьки, як правило, бачать їх причину в поведінці дітей, що змінилася. І чекають, відповідно, що дитина повинна змінитися, «взятися за розум», почати слухатися. Батьківські спроби розв’язати ці проблеми теж направлені на те, щоб викликати зміни в поведінці дитини. Якщо ж відносини з батьками починають сприйматися як проблема і самим підлітком, то він бачить її причини з точністю до навпаки: це все від того, що «предки заїли», встановлюють заборони і чекає, що це батьки змінять свою поведінку. Ні ті, ні інші не мають рації тоді, коли намагаються розв’язати виниклі проблеми, змінивши поведінку іншого учасника конфлікту. Це тупиковий шлях, що веде лише до посилювання конфлікту і загострення взаємних образ. Реально можна змінити поведінку лише однієї людини — самого себе.
На думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з дітьми може сприяти наступне:
— завжди пам’ятати про індивідуальність дитини;
— враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;
— намагатися зрозуміти вимоги дитини;
— пам’ятати, що для змін потрібен час;
— протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;
— виявляти сталість стосовно дитини;
— частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;
— схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки;
— спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;
— обмежено застосовувати покарання, дотримуючись справедливості;
— дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків;
— логічно роз’ясняти можливості негативних наслідків;
— розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень.
Якщо ви знаходитесь у конфліктні ситуації зі своєю дитиною, ви можете скористатися порадами стосовно профілактики, звичайна бесіда також може вам допомогти. Також, ви можете звернутися до спеціаліста, чи практичного психолога.
(Запрошуємо на наш телеграм канал за посиланням https://t.me/+cxCCLjJVzHw4ZDYy)
З повагою, практичной психолог Ящишина Анастасія Костянтинівна
