Особливості пізнавальної сфери дітей з порушеннями зору
Сліпота і глибокі порушення зору викликають відхилення у всіх видах пізнавальної діяльності. Негативний вплив порушення зору виявляється навіть там, де, здавалося б, цей дефект не повинен порушувати розвиток дитини.
- Знижується кількість отримуваної дитиною інформації і змінюється її якість.
- Скорочення зорових відчуттів обмежує можливості формування образів пам'яті і уяви.
- Специфічність формування психологічних систем, їх структур і зв'язків усередині системи.
- Відбуваються якісні зміни системи взаємодії аналізаторів, виникають специфічні особливості в процесі формування образів, понять, мовлення, в співвідношенні образного і понятійного мислення, орієнтування в просторі і т. д.
- Значні зміни відбуваються у фізичному розвитку: порушується точність рухів, знижується їх інтенсивність.
Отже, у дитини формується своя, дуже своєрідна психологічна система, якісно і структурно не схожа з системою дитини, що нормально розвивається.
Увага.
Практично всі якості уваги: активність, спрямованість, широта (обсяг, розподіл), можливість перемикання, інтенсивність, або зосередженість, стійкість виявляються під впливом порушення зору. Обмеженість зовнішніх вражень негативно впливає на формування якостей уваги, але здатні до високого розвитку цих якостей, досягаючи, а деколи і перевищуючи рівень розвитку цих якостей у зрячих.
Сповільненість процесу сприйняття, здійснюваного за допомогою дотику або порушеного зорового аналізатора, позначається на темпі перемикання уваги і виявляється в неповноті і фрагментарності образів, в зниженні обсягу і стійкості уваги.
Рівень сформованості уваги в дітей з порушеннями зору залежить від часу настання та ступеня дефекту. Так, у незрячих з народження увага розвинена краще, ніж в осліплих. При наявності залишкового зору діти більше відволікаються, весь час намагаючись придивлятись до всього і не використовуючи збережених відчуттів, що було б в даному становищі більш раціонально.
Сприйняття
Глибокі порушення зору відбиваються на властивостях сприйняття – його предметності, цілісності, структурності, усвідомленості, константності.
Предметність. Інформацію про навколишній світ незряча дитина отримує переважно в словесній формі від дорослих. Не маючи власного перцептивного досвіду, їй важко адекватно відображати об'єктивний предметний світ. Накопичення досвіду про нього перебуває в прямій залежності від глибини порушення зору та від обсягу і якості педагогічної допомоги, яка надається дитині з метою формування у неї уявлень про предметний світ. Дуже часто така педагогічна допомога надається у вербальній формі, що зумовлює формальний характер якості сприймання. Предметність сприймання у таких випадках залежить від особистісних та професійних якостей особи, яка працювала з дитиною над формуванням предметності сприймання навколишнього світу. Але в усіх випадках порушення зору насамперед відбиваються на якості та кількості предметних сприймань.
Цілісність сприйняття формується на основі узагальнення знань та про властивості і якості предмета, отриманих з конкретних відчуттів. Погіршений зір порушує можливість аналізу і синтезу цих відчуттів, адже частина з них доступна чуттєвому відображенню, а частина ні. Так, при порушенні меж поля зору людина при сприйманні певного предмета не спроможна охопити поглядом його форму в цілому, а поступове оглядання контуру виявляється неякісним. Без використання спеціальних дидактичних прийомів візуального ознайомлення з предметом утворюється фрагментарний образ предмета без виділення суттєвих ознак.
Структурність сприйняття характеризується тим, що людина сприймає не одномоментно суму відчуттів, а абстраговану з цих відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом певного часу. Так, цілісний образ якогось предмета може виникнути в уяві незрячої людини, якщо вона має інформацію про нього і сприймає його окремі властивості збереженими органами відчуття. Саме завдяки структурності сприймання людина з порушеним зором може компенсувати прогалини в чуттєвому досвіді.
Константність зорового сприйняття. Всі предмети, що оточують людину, змінюють своє зображення залежно від того, з якого боку їх сприймає людина, або від того, як відбилась на зображенні уява людини, яка їх створила. Але завдяки константності предмети, що оточують, сприймаються як постійні, впізнаються людиною у будь-якому представленому варіанті.
Осмисленість сприйняття пов'язана з тим, що перцептивні образи завжди мають смислове значення. Сприймання у людини тісно пов'язане з мисленням, з розумінням суті предмета. Свідомо сприйняти предмет — означає мисленнєво назвати його, тобто віднести до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові. Навіть коли ми бачимо незнайомий предмет, то прагнемо вловити його подібність до знайомого.
У пізнавальній діяльності людини велике значення має така властивість сприймання, як аперцепція - залежність сприймання від попереднього досвіду людини, запасу знань і загального змісту її психічного життя. Завдяки властивості аперцепції незрячій людині вдається впізнавати об'єкти за допомогою дотику та вербального описування. Особливо важлива аперцепція для людини, яка втратила зір із віком. Наявність зорового досвіду, сформованого до сліпоти, допомагає людині розвивати уявлення.
Пам'ять.
Порушення зору гальмують повноцінний розвиток пізнавальної діяльності незрячих і слабозорих дітей, що відображується в розвитку і функціонуванні мнемічних процесів. В той же час технічний прогрес і сучасні умови навчання, життя і діяльності незрячих і слабозорих пред'являють до їх пам'яті (як і до інших вищих психічних процесів) все більш жорсткі вимоги, зв'язані як із швидкістю мнемічних процесів, так і з їх рухливістю і міцністю зв'язків, що утворюються.
Сліпим і слабозорим доводиться запам'ятовувати і тримати в своїй пам'яті матеріали, які не потрібно пам'ятати зрячому.
У дослідженні німецького тифлопсихолога Г.Шауерте наводяться дані, що характеризують незрячих як осіб, яким властивий більший, ніж у зрячих, об'єм пам'яті. У деяких незрячих великий об'єм матеріалу, що зберігається в пам'яті, недостатньо організований і слабко систематизований. Інші володіють структурованою пам'яттю, але меншим її об'ємом. Останні користуються пам'яттю більш раціонально і успішно.
Для незрячих і слабозорих характерне також недостатнє осмислення наочного матеріалу, що запам'ятовується. Це чітко виявилося при дослідженні мимовільного запам'ятовування в процесі класифікації наочного матеріалу (В.А.Лоніна). Труднощі класифікації, порівняння, аналізу і синтезу, пов'язані з нечітко сприйнятими якостями об'єктів, труднощами диференціювання істотних і неістотних якостей, приводять до недостатності логічної пам'яті. Разом з тим запам'ятовування логічно зв'язаних стимулів у цих дітей, як і в нормі, ефективніше, ніж матеріалу, не об'єднаного смисловими зв'язками.
Уявлення
Уявлення незрячих і слабозорих значною мірою обмежені. Процес їх формування відповідає загальним закономірностям, але відрізняється загальмованістю. Ступінь адекватності уявлень значно нижчий, ніж в нормі.
Характерними рисами уявлень незрячих і слабозорих є фрагментарність, схематизм, низький рівень узагальненості та вербалізм:
- фрагментарність – відсутність в образі об’єкта багатьох суттєвих уявлень, в результаті образ неповний, позбавлений цілісності, а іноді й неадекватний об’єкту;
- схематизм – недостатня деталізованість уявлень, що не дозволяє розрізняти подібні предмети;
- недостатня узагальненість – внаслідок випадіння великої кількості властивостей, властивостей, деталей об’єктів утворення узагальнених образів утруднене;
- вербалізм – порушення співвідношення чуттєвого і поняттєвого в образі, словесне описування об’єкта за відсутності або обмеженості чуттєвих елементів.
Мислення
Сліпий або слабозорий, що живе і працює в середовищі зрячих, часто опиняється в життєвій ситуації, якої він не має можливості сприйняти в цілому, і йому доводиться аналізувати її на підставі окремих елементів, доступних його сприйняттю.
Важливе місце в розвитку наочно-образного мислення займає техніка оперування образами, суть якої полягає в розумовому переміщенні предметів і їх частин в просторі. Цей процес у незрячих старших дошкільників знаходиться у стадії формування. У подібних завданнях дітям потрібна опора на реальний предмет або хоч би на якусь його частину. Поступове і поетапне переведення вирішення завдань з реальної і практичної операції в образний план показує, що до кінця дошкільного віку розрізнені і неповні уявлення утворюють цілісний диференційований образ, в структурі якого виділяються істотні і неістотні, головні і другорядні ознаки.
Мовленнєвий розвиток
Особливості процесу формування образу сприйняття при порушеннях зору і його специфіка, такі якості образу як нечіткість, неточність, глобальність, недостатня цілісність, фрагментарність, низька узагальненість не могли не позначитися на мовленні і спілкуванні.
Становлення мовлення у зрячих і осіб з порушеннями зору здійснюється принципово однаково, проте відсутність зору або його глибоке порушення змінює взаємодію аналізаторів, через що відбувається перебудова міжфункціональних зв'язків.
Багатьма тифлопсихологами і тифлопедагогами відзначається уповільненість формування мовлення на перших етапах її розвитку, що пов'язується з недостатньо активною взаємодією з оточенням в процесі наочно-практичної діяльності. Значну роль грає порушення спілкування дитини з мікросоціальним середовищем.
Вживання слів дітьми з порушеннями зору буває дуже вузьким, коли слово зв'язується тільки з одним знайомим дитині предметом, його ознакою, або, навпаки, стає дуже загальним, відвернутим від конкретних ознак і властивостей предметів і явищ навколишньому життю.
Така невідповідність між словом і образом зустрічається і в мові зрячих молодших школярів.
Діти з глибокими порушеннями зору не мають можливості в повному об'ємі сприймати артикуляцію співрозмовника, не мають чіткого образу руху губ під час мовлення, внаслідок чого вони часто допускають помилки при звуковому аналізі слова і його вимові.
Найбільш поширеним дефектом мовлення при сліпоті і слабозорості у дошкільників і молодших школярів є дислалія різного характеру, переважно сигматизм, ламбдацизм, ротацизм. Труднощі, пов'язані з оволодінням звуковим складом слова і визначенням порядку звуків, нерідко виявляються в письмовому мовленні. Порушення звукової послідовності при написанні слів в значній мірі пояснюється відсутністю або неповноцінністю зору. Діти при письмі внаслідок недостатності звукового аналізу слова роблять пропуски букв, заміни або перестановки.
До труднощів розвитку мовлення дітей із зоровою патологією також відносяться особливості засвоєння і використання немовних засобів спілкування - міміки, жесту, інтонації, що є невід'ємним компонентом усного мовлення. Не сприймаючи зовсім або погано сприймаючи зорово велику кількість мімічних рухів і жестів, що надають одним і тим же висловам різних відтінків і значень і не користуючись у власному мовленні цими засобами, незрячі і слабозорі діти істотно збіднюють своє мовлення, воно стає маловиразним.
Ознайомившись з інформацією про пізнавальну сферу у дітей з порушеннями зору, ми маємо уяву як і чому у таких дітей виникають складнощі у сприйманні і взаємодії з оточуючим середовищем.
(Запрошуємо на наш телеграм канал за посиланням https://t.me/+cxCCLjJVzHw4ZDYy)
З повагою, практичной психолог Ящишина Анастасія Костянтинівна
