Про дитячу тривожність
Підвищена тривожність має різні прояви:
прискорене серцебиття, поверхневе дихання, підвищене потовиділення, напруга в тілі, нудота.
Тривожна дитина може не відпускати вас ні на крок, почати заїкатися, плакати, впадати в істерику. У неї можуть виникати проблеми зі сном, підвищена стомлюваність, проблеми зі здоров'ям.
Але не завжди тривога є чимось негативним. Почуття страху мотивує нас чи допомагає нам уникати небезпеки та конфліктів. Але якщо підвищена тривожність заважає нормальному життю, тоді варто звернути на цю проблему особливу увагу.
Види тривожності у дітей
Сепараційна тривога
Малюк засмучується і сильно турбується, коли мама чи тато йдуть. Підросла дитина відмовляється йти в дитячий садок, залишатися у бабусі. Сепараційна тривога починає проявлятися з 9 місяців і може загостритися у 2-3 роки.
Соціальна тривожність у дітей
Дитина відчуває дискомфорт у присутності великої кількості людей, боїться осуду, не переносить галасливих місць. Соціальна тривожність часто виникає через нерозуміння предмета чи події, а також відсутності досвіду у малюка.
Тривожно-фобічний розлад
Прихований, ірраціональний страх певних речей чи ситуацій. Наприклад, страх грози, комах, закритих просторів.
Причини виникнення тривожності у дитини
На розвиток підвищеної тривожності у дітей впливає два фактори: генетика та виховання.Виховання може або посилити вроджену схильність до тривожності, або компенсувати її.При цьому є діти з підвищеною чутливістю та емоційністю, що є середовищем для розвитку тривожності.
Якщо мама сама занадто тривожна, занадто оберігає малюка, то він буде схильний більше переживати під час різних подій. Така мама підсвідомо не може передати дитині інструменти для того, щоб упоратися з цим світом, прийняти його в недосконалості, з певною небезпекою. Тому що сама не може впоратися зі своєю тривожністю.
Тому мамі потрібно спочатку знайти способи врівноважити себе, і тоді дитина почне їх копіювати.Ви не зможете просто так навчити дитину заспокоюватись, якщо у вас цього немає.
Як допомогти
У непростій для малюка ситуації будьте поруч із ним і створюйте підтримуючу атмосферу:
Прийміть емоцію дитини, скажіть їй у момент занепокоєння: "Я знаю, що тобі це не подобається". Підтримуйте малюка - покажіть, що ви розумієте, як йому складно, і вірите, що він упорається зі складною ситуацією. При цьому дайте йому зрозуміти, що ви поруч і підтримуєте його.
Фокусуйте увагу малюка на тому моменті, який він зумів подолати. Наприклад, зайшов до кімнати, де багато людей погодився на укол. Прийняття почуттів дитини не передбачає, що ви зробите все можливе, щоб уникнути страшної ситуації. Ваші дії мають бути спрямовані на зниження рівня тривожності у неї.
Проговоріть страх. Обговоріть із дитиною, що може статися, якщо станеться те, чого вона боїться. Наприклад, якщо малюкові страшно відпустити вас у дитсадку, поговоріть про це. Якщо він боїться собак, розкажіть, як потрібно поводитися, якщо він виявиться поряд із твариною.Надайте дитині вибір. Наприклад, якщо він боїться спати в темряві, запитайте: «Що тобі допоможе спати спокійніше: улюблена іграшка, нічник або прочинені двері?» Або дайте дитині можливість самій придумати рішення.
З 3-4 років можна навчити малюка дихати під час появи тривожності чи нервозності. Дихальні вправи допомагають швидко заспокоїтись. Діти швидко схоплюють цей інструмент. Зменшити нервозність допоможе: умивання холодною водою, стрибки, напруга та розслаблення м'язів всього тіла.
Важливо разом з малюком знайти вихід із складної для нього ситуації та, де доречно, навчити по-іншому реагувати на неї. Наприклад, з 4-5 років деякі діти бояться, що до будинку можуть проникнути злодії. Якщо дитина розповідає вам про цей страх, поясніть їй, що будинок захищений, на дверях замки, в під'їзді є камера і консьєрж. Дитині важливо знати, що дорослі її захищають та створюють безпечний простір для неї. Дітям важливо почути, що мама та тато тримають усі під контролем.
Показуйте дитині на особистому прикладі, як ви справляєтеся з негативними емоціями, страхами та тривогою. Нехай діти бачать, як ви спокійно переживаєте такі моменти.
Коли потрібна допомога психолога
1. Якщо дитина має екстремальні складнощі з комунікацією — вона ні з ким не може спілкуватися.
2. У дитини проблеми з виконанням побутових завдань. Наприклад, вона боїться підходити до вікна і ніколи не зайде до кімнати з відчиненими вікнами. При цьому ситуація повторюється у будь-яких місцях.
3. У дитини бувають панічні атаки чи є якісь фобії. У цьому випадку окрім психолога слід звернутися ще до невролога, фахівець зробить точну діагностику та призначить лікування.
Що не треба робити
Не «роздмухуйте» емоції
Якщо дитина боїться собак, прийміть цей факт. Але не збільшуйте ситуацію: не треба, наприклад, говорити бабусі, щоб під час прогулянки з малюком вони оминали всіх тварин. Також не розповідайте всім, що дитина має цей страх. Ви щоразу показуєте малюкові, що боятися собак правильно. І він навряд чи захоче колись підійти до них.
Уникайте підказок через запитання, якщо вам не зрозуміло, чого конкретно боїться ваша дитина.
Запитайте:
"Що трапилося?"
"Як ти себе почуваєш?"
"Які звуки ти почула?"
"Що ти побачила?"
Не треба підказувати їй, чого вона може боятися: Ти злякався собаки, тебе налякав гучний звук?. Так ми ще глибше посилюємо страх.
Уникайте довгого очікування «жаху»
Якщо ви знаєте, що якась ситуація нервує дитину, намагайтеся уникнути її довгого передчуття. Якщо дитина не любить здавати аналізи або відвідувати лікаря, не треба її готувати до цієї події за три дні.
Не вдавайтеся до брехні
Дитина легко зрозуміє, що ви кажете неправду, думатиме, що ви не знаєте, як упоратися зі страхом.
Не «біжіть» від ситуації, роблячи все можливе, щоб її запобігти.
Наприклад, якщо дитина не любить чужих людей або гучних звуків, і ви докладаєте зусиль до того, щоб цього не було. Так ви позбавляєте дитину можливості виробити механізми, які навчать її справлятися з високою тривожністю. Ви підтримуєте в ній думку "так, я не можу з цим впоратися" і даєте твердження "так, це дуже страшно і складно".
Практичний психолог Каушанська Маргарита Володимирівна
