Консультація для батьків "Сором'язливість у дітей"
Консультація для батьків
Сором’язливість у дітей
Сором'язливість – це риса особистості та, як наслідок, обумовлена нею поведінка.
Основні риси такої поведінки: нерішучість, боязкість, невпевненість у собі. Найчастіше це проявляється в соціальному середовищі, дитяча сором’язливість стає помітною як раз у садочку чи школі, коли є потреба у спілкуванні та спільних заняттях чи іграх.
Найчастіше про сором’язливість (стидливість) сина чи доньки починають турбуватися батьки, коли стає помітним, що дитині важко знайти друзів та вільно спілкуватися. І це справді так, бо сором (від цього слова походить – сором’язливість) – це почуття, з яким діти не народжуються. Це почуття соціальне та виникає потім, в процесі дорослішання та отримання певного досвіду перебування з іншими людьми (в родині, в садочку, на ігровому майданчику). Також це почуття притаманне всім і немає людини (дорослої чи маленької), яка б його не відчувала.
Окремо слід наголосити, що є діти, які за своїм темпераментом, темпом більш спокійніші. Для них комфортніше гратися наодинці або в невеликому колі друзів та обирати менш рухливі ігри. Коли в новому місці і серед незнайомих людей, потрібно більше часу для адаптації. Найчастіше це проявляється так, що в гостях спочатку дитина сидить біля мами, соромиться йти до інших дітей, а з часом вона вільно з ними грається та знаходить спільну мову. І це є індивідуальною особливістю.
Коли ми говоримо про сором’язливість, то варто придивитися до дитини та дати відповідь на запитання: «наскільки це їй заважає?» При цьому, варто звертати на такі прояви, коли:
- виникають складнощі при знайомості, які через певний час не проходять;
- не наважується виступати на святі в садочку (крім випадків, коли дитина просто не хоче);
- неможливо відповідати біля дошки у школі, почуття страху та сорому досягають високого регістру.
В таких випадках слід звернути додаткову увагу на дитину та шукати способи підтримки та корекції.
Що можна робити батькам, щоб допомогти своїй дитині:
1. Зрозуміти, що сором’язливі діти найчастіше дуже чутливі. Їм потрібно більше часу для адаптації та більше роз’яснень у випадку відвідування гостей чи якоїсь події. Варто розповідати, куди ви йдете, скільки часу там пробудете, хто там буде та що ви там будете робити.
2. Діти всі чутливі до критики та неприйняття, а сором’язливі особливо. Тому дітей варто не соромити («як тобі не соромно», «подивись на себе, як ти виглядаєш» та інше), особливо, в присутності інших, та не порівнювати дитину з її друзями, однокласниками (будь з ким).
3. Не вішати ярлики на дитину. Від того, як батьки (чи близьке оточення) говорять про дитину, залежить її самооцінка та формуються її знання про себе.
4. Обов’язково цікавтеся почуттями свого сина чи доньки та розмовляйте про це. Найчастіше дитина не розуміє, як назвати те, що вона відчуває. Коли є можливість поговорити з близькими, це дуже підтримує та дає відчуття своєї важливості для сім’ї. Також розповідайте про свої почуття та свої різні історії, які траплялися у вашому житті. Ділиться своїм досвідом, коли вам було соромно, страшно, тривожно. Це дасть дитини можливість зрозуміти, що «таке буває не тільки зі мною» і вона буде більше вам довіряти.
5. Якщо ви помічаєте, що дитині важко знаходити спільну мову з іншими дітками, будьте поруч та знаходьте можливості для спілкування. Звичайно, це стосується дітей молодшого віку, коли є можливість допомогти адаптуватися на дитячому майданчику, наприклад.
6. Розмовляйте вдома про свої події, справи, думки в тих межах, в яких це можна робити з дитиною. Слухайте дитину.
Це перелік того, що можна робити вдома. Дуже добре, якщо колектив, в якому перебуває дитина (садочок, школа), є доброзичливим – це допоможе їй не закриватися та проявляти себе. У випадку, коли додатково потрібна допомога, можна відвідувати групу спілкування для сором’язливих дітей чи працювати із психологом.
Практичний психолог: Ящишина Анастасія Костянтинівна
