Дитяча самотність
Батьки піклуються про своїх дітей по-різному: одні вважають верхом турботи забезпечити свою дитину всіма матеріальними благами, а інші в першу чергу думають про «духовну» їжу. Питання: «Хто з них правий?» - неоднозначне, але вкрай актуальне. Адже в повсякденному житті багато батьків забувають, як важливо дітям, навіть найменшим, щоб мама і тато цікавилися їхнім життям, їхніми проблемами, мріями, страхами. Звідси і виникає дитяча самотність.
Сутність дитячої самотності
Діти з дитячих будинків, залишені у дитинстві, не кричать і не плачуть. Це відбувається тому, що на їх крик і плач ніхто або дуже рідко реагують, і вони відвикають подавати таким чином сигнал про свій фізичний або емоційний дискомфорт. Така дитина з перших днів життя звикає до своєї самотності, і навіть якщо вона потім потрапляє в сім’ю, впоратися з цим буде непросто.
Дитина, яка росте в сім’ї, перший час не відчуває постійної самотності, так як мама реагує на її плач, годує, заколисує, щоб заспокоїти. Але маленька особистість поступово розвивається, і малюк починає все частіше звертати увагу, що батькам весь час «не до нього», що від нього занадто часто відмахуються. Спочатку це просто спантеличує дитину, потім він намагається привернути батьківську увагу хвастощами або послухом, потім, якщо ефекту ніякого, поганою поведінкою.
Діти схильні переживати відчуття самотності, нестачі уваги і ласки особливо гостро у віці 5-6 років (після почнеться школа, навчання, нові друзі, і це дещо зніме гостроту даної проблеми). Чим старшою стає така дитина, тим менше вона починає довіряти своїм рідним, так як усвідомлює, що якщо тебе не люблять або люблять недостатньо, навряд чи тобі дадуть раду, яка піде на благо. Це основні причини самотності дітей у цьому віці. Однак є й позитивна сторона цього процесу. Вона полягає у тому, що дитина рано стає самостійною і незалежною, прагне сама вирішувати свої проблеми (хоча самостійність можна знайти й іншим шляхом — коли дитина пишається батьківською довірою).
Незалежність при низькій самооцінці може викликати і найсумніші наслідки самотності — наркоманію і алкоголізм. Як тільки хтось проявить до самотньої дитині увагу, вона може легко потрапити під чужий вплив (добре, якщо позитивний) і навіть стати жертвою розбещувача.
Ми всі потребуємо один одного
Потреба мати однолітків для спілкування формується до 4-5-річного віку. Багато дорослих ставляться до дитячої дружби скептично: мовляв, все це несерйозно. І дійсно, приблизно до 9 років діти прагнуть бути з однолітками через бажання разом грати, весело проводити час.
В підлітковому віці виникає прагнення затвердити свою особистість, відчути свій авторитет. У 12 років і пізніше друг вміє вислухати, зрозуміти, порадити, стає своєрідним психотерапевтом. На друзів рівняються, що важливо і необхідно при дорослішанні. Придуманий або побачений в кіно ідеал дорослого занадто недосяжний, реальні дорослі надто незрозумілі і зайняті, до того ж існує дистанція в спілкуванні і нерідко проблеми взаємної довіри, а друзі та їхні успіхи — ось вони, поруч.
Думка однолітків набуває для підлітків цінність незрівнянно більшу, ніж для дитини, у якої єдиним авторитетом являються батьки чи значимі дорослі.
Навіщо підлітку друзі?
По-перше: за уміння прийти на допомогу (в першу чергу), почуття гумору, знання і різнобічність інтересів, розум, спортивні досягнення, дорослість і привабливість зовнішнього вигляду, самостійність, сміливість. Якщо друг проявляє неувагу, підліток може спрямуватися на пошуки нової близької душі, щоб позбутися своєї дитячої самотності. При цьому можливий повний розрив відносин з колишнім «кращим» другом або ж поступове віддалення. Чим вище у підлітка самооцінка, тим швидше він перестане миритися з байдужістю і недоліками вчорашніх «нерозлучних» приятелів (як правило, сам підліток власної неідеальності поки не усвідомлює). А ось дитина з комплексами може терпіти навіть відверті знущання «друзів» зі страху залишитися на самоті.
Зазвичай підлітки разом сходятся за спільними інтересами та поглядами на життя, але можуть дружити і з дуже відмінними характерами. При цьому вони можуть шукати один в одному ті якості (товариськість чи врівноваженість плюс розсудливість), яких їм самим бракує, щоб розвинути їх. Відсутність у дитини друзів може говорити про емоційні проблеми.
Швидше за все, причини самотності не в тому, що він відкидає пропоноване коло спілкування, а в тому, що з тих чи інших причин коло само відкидає підлітка. Найчастіше не хочуть дружити і спілкуватися з невпевненими у собі, замкнутими, хворобливими або істеричними підлітками, а також занадто агресивними, зарозумілими або байдужими до справ групи.
Такий підліток, зрештою опинившись в соціальній ізоляції, відчуває себе ще більш невпевненим і позбавленим підтримки, тим більше що тінейджери можуть проявляти агресію і навіть жорстокість до «вигнанця», що не входить в їх компанію, відрізняється від них.
Це може позначитися на самооцінці підлітка, його характері і житті надалі, тому що розвиток навичок спілкування та вміння ладити з різними людьми, плюс уміння відстоювати свою думку необхідні для кожного, хто живе серед людей.
Так як люди – істоти соціальні, відчуження від людей може заважати, коли підліток стане дорослішати. Це може змінитися, якщо тінейджер змінить коло спілкування, або коло, в якому йому доводиться знаходитися. Так, перехід до іншої школи, класу чи соціальної групи може змінити життя підлітка, бо в нього є шанс знайти там своїх однодумців, тих, хто буде приймати його з його особливостями.
Практичний психолог Ящишина Анастасія Костянтинівна
