Прокрастинація та як з не боротися
Прокрастинація, або схильність відкладати важливі справи на потім, створює ілюзію свободи. Вона змушує людей думати, що вони мають багато часу, однак при цьому краде його.
Прокрастинація схожа на безтурботну гру, але часто обертається почуттям провини й занепокоєння.
Людина, схильна до прокрастинації, має помилкове відчуття безпеки. Вона оптимістично гадає, що ситуація контролюється і поспішати не має сенсу. Також вона часто недооцінює час, необхідний для виконання того чи іншого завдання (наприклад, схильна думати, що робота займає 30 хвилин, тоді як об'єктивно вона потребує 2 години). Тому прокрастинація починається з почуття легкості й веселощів, за які людині згодом доводиться розплачуватися, відчуваючи страх, занепокоєння, безпорадність і злість на саму себе.
Однак звичку нічого не робити дуже важко змінити.
Причини прокрастинації
Основна причина прокрастинації – це злість. Підлітки, обурені владною поведінкою батьків і вчителів, схильні відкладати виконання роботи або виконувати її частково. Для підлітків, котрі почуваються безсилими, відкритий опір не годиться, тому що його наслідки будуть досить помітними. Однак ці підлітки прагнуть отримати бажане. Тому прокрастинація як маніпулятивна і пасивно-агресивна форма помсти є досить ефективною, оскільки обеззброює людей, наділених владою над підлітками (наприклад, батьків, учителів). Прокрастинація – це своєрідний самосаботаж: підлітки більше переймаються самостійністю, ніж шкільними оцінками. За допомогою прокрастинації підліток ніби усувається від роботи: «Ви не можете вказувати мені, що робити. Я виконаю роботу, коли буду до неї готовий».
Незважаючи на те, що людина, схильна до прокрастинації, сама є заручником своїх дій, вона вважає себе жертвою тих, хто нею керує й очікує від неї результатів. Така людина відчуває, що потрапила до ситуації, за якої годі досягти прийнятного результату: і виконання, і невиконання роботи завдають їй дискомфорту. Вона завжди має відчуття, що повинна виконувати роботу, але ніколи не робить цього за власним бажанням.
У випадку з підлітками позиція жертви може виглядати так. Підлітку в школі не подобається хімія, тому що із цього предмета задають багато завдань і це дратує його. Хімія для нього заскладна, і він розуміє, що не зможе правильно виконати завдання, тому навіть не намагається цього зробити. Крім того, незабаром іспит, який він повинен скласти, але знає, що не зможе цього зробити. Тому вся ця ситуація здається підлітку геть несправедливою: предмет заскладний, а педагог не зрозуміло пояснює (у такому разі підліток схильний говорити: «Учитель дуже поспішає, коли пояснює», «Він мене не любить» тощо).
Перфекціоніст схильний відкладати початок проекту тільки тому, що його бентежить думка, скільки енергії потрібно для ідеального здійснення проєкту. Він схильний вважати, що «повинен» виконати роботу.
Батьки рідко сприймають своїх дітей як перфекціоністів, радше навпаки. Однак більшість перфекціоністів страждає від почуття нездатності впоратися з роботою. Під їхнім бажанням виконати роботу ідеально приховуються проблеми із самооцінкою. Високі стандарти – це добре: вони змушують нас прагнути більшого.
Коли людина не може примиритися з тим, що не є здатною відповідати цим стандартам, у неї розвивається перфекціонізм. Перфекціоністи, страждаючи від прокрастинації, встановлюють нереальні очікування, а потім усуваються від роботи, щоб не відчувати занепокоєння, яке вона викликає.
Хоча до прокрастинації схильні й багато дорослих, у підлітків вона є ознакою незрілості. Коли підлітки беруться до роботи, то не можуть відчувати насолоди до моменту її завершення. Також їм годі справитися з фрустрацією і занепокоєнням, коли вони вчаться чогось нового. Ви можете почути від підлітка фразу: «Так нечесно, це занадто важко».
Батькам варто навчити підлітка дивитися на такі ситуації з позиції «я думаю, що я зможу». Також слід встановлювати для підлітка очікування, що дають йому змогу виявляти самостійність і контролювати ситуацію. Це єдиний спосіб розвинути в нього внутрішню мотивацію, необхідну для виконання роботи.
Розгляньмо декілька стратегій, які можуть використовувати батьки, щоб допомогти підлітку впоратися з прокрастинацією.
уявіть, що ваше завдання маленьке і легке («Я написав багато чудових робіт, а це – лише одна маленька стаття»);
розбивайте роботу на маленькі завдання, виконуйте їх по одному («Сьогодні ввечері я просто доберу потрібні книги. Згодом я перегляну їх»);
складіть п'ятихвилинний план: працюйте над чимось усього п'ять хвилин. Після закінчення цього часу ви можете спрямувати увагу на інше завдання. Однак, найімовірніше, ви вже будете залучені в процес і захочете продовжити роботу;
використовуйте «техніку помідора»: розбивайте завдання на 25-хвилинні періоди, роблячи після кожного періоду коротку перерву;
використовуйте техніку Еріка Баркера. Складіть список справ; найскладніші й найбільш неприємні з них розташуйте на початку, а легші – наприкінці. Потім розділіть найскладніше завдання на окремі кроки. Це допоможе подолати страх і зрозуміти, з чого почати виконання завдання. Якщо така техніка не спрацювала, значить, ви недостатньо детально розподілили завдання на кроки.
Нарешті, запам'ятайте, що в боротьбі з прокрастинацією важливо привчити підлітка не відволікатися від роботи, а не змушувати його дотримуватися ваших інструкцій. Допоможіть йому зосередитися на завданнях, а не на ваших очікуваннях, які можуть його дезорієнтувати. Хваліть його за кроки, які він робить у правильному напрямку, і не критикуйте за невдачі. Ніколи не бурчить – це веде до взаємного незадоволення і створює зайвий тиск на підлітка. У результаті він може почати чинити опір.
Прокрастинація все тільки ускладнює. Дитина, схильна до прокрастинації, приймає позицію жертви, у неї посилюється занепокоєння, розвивається негативне ставлення до навчання. Вищевказані стратегії можуть допомогти, але їх одних недостатньо, щоб цілковито позбутися прокрастинації. Єдиний спосіб – послідовно вчити дитину зосереджуватися на поставлених завданнях. Це потребує часу й емоційного розвитку. Важливо змінити звички дитини, допомогти їй відчути душевний спокій, силу, відповідальність за своє життя.
Практичний психолог: Ящишина Анастасія Костянтинівна
